Поради

практичного - психолога

Активно та результативно працює психологічна служба ДНЗ під керівництвом практичного психолога Глазкової Іни Сергіївни

Значна увага з боку психологічної служби приділяється роботі з дітьми: психолого-педагогічному вивченні дитини, її розвитку, адаптації дітей раннього віку до ДНЗ, підготовці дітей до школи, з’ясуванню причин тих чи інших відношень у вихованні та навчанні дитини, відставання чи випередження вікових нормативів у розвитку пізнавальних процесів, тривожності, міжособистісним стосункам, розвитку у дітей комунікативних якостей, інтелектуальних здібностей, розвитку самооцінки.

Психологічна служба тісно співпрацює з педагогічним колективом.

Проводячи роботу з батьками, психологічна служба забезпечує:

- інтеграцію суспільного і родинного виховання

- психологічну просвітницьку роботу з батьками

- довіру батьків до діяльності ДНЗ

- соціально-педагогічний патронат

З цією метою в ДНЗ розроблені в достатній кількості психолого-педагогічні інформаційні матеріали для батьків: пам’ятки, поради, рекомендації, ігри-вправи, ігри-тренінги з розвитку психічних процесів у дітей.

Головне для практичного психолога — це привернення батьківської уваги до розвитку дитячої особистості, розуміння своєї ролі у вихованні та навчанні дітей.

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

Подавайте дітям приклад гарної поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.

Змінюйте оточення, а не дитину

Ліпше тримати ціні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте.

Висувайте реальні вимоги

Враховуйте вік дитини, ситуацію в якій вона опинилась. Ви маєте бути терплячим до маленьких та хворих дітей.

Не надавайте надто великого значення заохоченням та покаранням

З дорослішанням дитини покарання та заохочення стають менш результативнішим. Пояснюйте причину вашого рішення. Зі старшими прагніть до компромісу, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги

Обирайте виховання без побиття та крику

На початку крик та фізичні покарання можуть здаватися результативними, але згодом виявиться : щоразу ви змушенні бити все сильніше, щоб досягти бажаного результату. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю та поваги до інших. Дослідження доводять , що вимоги дорослих часто видаються дітям незрозумілими.

Допомагайте дітям поводитися краще, даючи їм вибір

Не сперечайтеся з дитиною про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їй зробити вибір: нехай вона сама вирішує, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно контролюєте.

Проявляйте свою любов

Саме любов є найважливішою потребою всіх людей і однією з основних передумов їхньої позитивної поведінки. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

Прислухайтеся до того, що говорить ваша дитина

Цікавтеся тим , що робить і відчуває ваша дитина.

Визначте певні обмеження для дітей

Усі взаємостосунки потребують обмежень, навіть й ті, що будуються на любові та довірі. Діти почуваються безпечніше, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Використовуйте сміх для того, щоб розрядити напружену ситуацію

Часом батьки бувають занадто серйозними. Умійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміятися за кожної слушної нагоди. Це допоможе сповна відчути радість батьківства.

Намагайтеся побачити світ очима вашої дититни і зрозуміти її почуття

Пригадайте, як ви почувалися, коли були дитиною, й яким незрозумілим здавався вам світ дорослих, якщо з вами чинили несправедливо.

Хваліть і заохочуйте дитину

Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її докладати до цього зусиль.Хваліть її за хорошу поведінку.

Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого

Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосується її. Прислухайтеся до думки дитини. Подумайте, яким чином сказати дитині щось неприємне. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

Плануйте розпорядок дня дитини

Діти почуватимуться безпечніше, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

Будьте послідовними у дотриманні правил, встановлених у вашій сім’ї

Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

Не забувайте про власні потреби !

Коли відчуваєте, що вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить вам задоволення.Якщо ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

І пам’ятайте: діти мають право на позитивне ставлення до себе.

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання

Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як сильно ви його любите.

Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА
ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?
Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Готовність дитини до школи

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усьому цього навчитися».

Ні, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно рахували яблука. Це означає, що такі навички, як не дивно,– не головне у готовності дитини до школи.

В інтелектуальному плані у дитини мають бути: певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідні уміння долати труднощі та доводити розпочату справу до завершення. Важливі для успішного навчання й аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки та узагальнення.

Першокласник легко вчитиметься, якщо він допитливий, уважний, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухати і виконувати не дуже привабливе завдання.

Напрацьовувати усі ці навички слід щодня (ігри, ліплення, читання, спілкування), продовжуючи вдосконалювати їх протягом навчального року.

Вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися у шкільному колективі. Дітям, які не відвідували дитячий садок, можливо, попервах у класі буде дещо складно. Адже у таких малюків уміння спілкуватися у дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками, з’являтися слізки, відчуття незахищеності. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете своєму першокласнику відчути себе комфортно.

Дитина має бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, уміти користуватися туалетом.

Не зайвим буде перед школою відвідати педіатра. Навіть якщо дитина цілком здорова, ви отримаєте рекомендації щодо профілактики захворювань, загартовування.

Пам'ятка для батьків щодо формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи

* Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п'ять назв квітів, посуду, меблів...» тощо).

* Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.

* Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення).

* Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.

Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет.

* Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.

* Поділіться власним досвідом шкільного життя, звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів...»), розкажіть про смішний випадок на уроці тощо.

* Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.

* Формуйте в дітей об'єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.

ЯК ЗАОХОТИТИ ТАТА ДО ІГОР З ДИТИНОЮ?

1. Не критикуйте способи та іграшки, якими батько грається з дитиною. Коли гра іде за власним бажанням, тоді учасники отримують від неї насолоду. А коли все іде через силу – виникає лише бажання швидше все закінчити. Тато повинен бути «живим», гра повинна йти від душі, він повинен бути включений, а якщо ви будете підказувати, то цього не буде. Ви можете внести свої корективи у випадку, якщо гра може зашкодити здоров’ю чи життю учасників і оточуючих людей.

2. Краще, щоб у батька з дитиною був певний визначений час для ігор (наприклад, після роботи). Якщо є регулярність, то це вже переростає в традицію, що само собою закріплює частоту взаємодії тата з малечею.

3. Добре, якщо в сім’ї є певні види взаємодії в яких приймає участь ЛИШЕ тато. Наприклад, політати, прогулянка з машиною, пограти в хованки. У дитини формується асоціація, про те, що тільки з татом відбувається дана гра. Це особливо актуально для мам маленьких діток – коли діти з мамою багато часу, «мамині», просять тільки її грати, а тата «бояться» і «забувають» за той час поки він на роботі). Бажано, щоб тато сам організував ці види ігор.

4. Намагайтесь організувати так, щоб дитина гралася з татом, коли вона має гарний настрій. Якщо її щось турбує, бажано, щоб в цей час поряд була мама.

5. Залишайте дітей на тат, особливо, коли малюку не час спати. Мамі обов’язково потрібен час щоб розвіятись, а тато має прекрасну можливість попрактикуватись самостійно, а не під вашим пильним наглядом. Будьте впевнені, немає ситуацій з якими б не впорався батько!

6. Хваліть тата за проявлену турботу і вміння встановлювати контакт з дитиною,знаходьте позитивні моменти, схожі риси і озвучуйте їх. Тоді в них з’явиться впевненість і бажання і надалі грати з дітьми. Крім того, хваліть тата в очах дитини. Наприклад, «бачиш який тато молодець – може знайти вихід з будь-якої ситуації (щось там трапилося), полагодити будь-яку поломку (зламалася машинка) і т. д.».

7. І на останок, мами, пам’ятайте, що на ігри з дитиною тато витрачає більше енергії, оскільки вони зазвичай активніші. Саме тому такі ігри досить короткотривалі і рідші ніж ігри з мамами. Майте це на увазі і не змушуйте тат гратися з дітьми!

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог

ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.
Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини, навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог

ПРОФІЛАКТИКА СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ НАД ДІТЬМИ

d181d0b5d0bad181-d0bdd0b0d181d0b8d0bbd0b

В поняття «сексуальне насилля» входить цілий спектр дій – поцілунки, погладжування, доторкання сексуального характеру, а також всі різновиди статевих актів.

Про що повинна знати дитина, щоб не стати жертвою!

1. Якщо ви побачили, що дитина проявляє підвищену цікавість до питання про відмінності між хлопчиками і дівчатками, розкажіть їй спокійним тоном про будову людського тіла, особливості органів, функції які вони виконують. Зверніть увагу на інтимні частини тіла і скажіть, що їх не прийнято показувати іншим людям. Книги з ілюстраціями на цю тему можна переглянути на нашому сайті тут і тут

2. Розкажіть які доторкання вважаються прийнятними, а які ні, тобто від яких дочка чи син можуть зніяковіти і як відрізнити від тих, які є в нормі (обійми, доторкання один до одного під час ігор, лікарський огляд).

3. Доведіть до відома дитину про те, що ніхто не має право доторкатись до неї, а особливо до інтимних частин тіла проти її волі. Виключення можуть становити: лікарі (за можливістю в присутності мами чи тата) і батьки. Це саме правило повинно стосуватися і всіх членів родини. Не допускайте того, щоб дитину цілували проти її волі! Варто попередити малечу про те, що якщо хтось просить її показати інтимні частини тіла, про це треба розповісти батькам.

4. З 4-х років дитина повинна виконувати «туалетні процедури» та одягатися максимально самостійно. З півторарічного віку дитина не повинна бачити статеві органи та чути прояви інтимного життя батьків. З 2-х років необхідно виключити спільне купання тата і дочки. Купання брата і сестри варто завершити до 6 років, а краще купати дітей окремо.

5. Навчіть дитину правилам соціальної поведінки: не розмовляти з невідомими людьми, не брати цукерок чи інших солодощів від незнайомців, не підтримувати розмову про себе та свою сім’ю, не показувати дорогу. Розкажіть як реагувати в ситуаціях, якщо до дитини заговорили люди, яких вона не знає – не грубити, відійти чи відбігти в безпечніше місце, як і в кого попросити допомогу.

6. Встановіть та намагайтесь підтримувати з дитиною такий рівень довіри, щоб вона змогла розповісти вам різні «нестандартні» ситуації і при цьому розуміла, що кричати на неї ви не будете. Інколи діти краще будуть терпіти, але не скажуть оскільки бояться покарання.

7. Будьте уважними до того, що говорить ваша дитина. Фрази «Я не хочу, щоб дядько Іван до нас приходив», або «Хай дідусь поїде вже додому» повинні насторожити і наштовхнути на думку, що треба максимально делікатно вияснити причину таким словам.

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ЇСТИ?

d0bdd0b5-d185d0bed187d0b5-d197d181d182d0

1. Якщо батьків турбує знижений апетит їхньої дитини, то діагностичний пошук слід почати з кабінету педіатра. Він з’ясує особливості режиму харчування, оцінить загальний стан дитини, тонус, активність, відповідність зросту і ваги віком, зможе запідозрити хронічні захворювання, інтоксикації …

2. Якщо дитина не хоче – нехай не їсть. НЕ ТРЕБА запихати. Дитина повинна вчитися сама визначати свої потреби. У кожної людини є інстинкт самозбереження. Прийде час – буде їсти і хліб. Не варто примушувати їсти дитину, але, намагайтесь не допускати частих перекусів між основними прийомами їжі. Прослідкуйте кількість перекусів вдень – можливо варто їх зменшити чи взагалі не давати, скажімо, за годину до їжі.

3. Намагайтесь стежити за тим що любить малюк. Іноді цим можна маскувати страви.

4. Не використовуйте метод відволікання – мама співає, а бабуся в цей час вливає їжу. Що ж виходить? Їжа перестає бути подразником, що викликає диференційоване виділення травних соків. Головним подразником стає відволікання. Запитуйте у дитини завжди – ЧИ ХОЧЕ ВОНА.

5. Не треба обіцяти дитині нагороду за з’їдене, так як це шкідливо позначається на її характері. Дитина може почати користуватися таким ставленням батьків для того, щоб виконувалися всі її забаганки.

6. Намагайтеся гуляти частіше на свіжому повітрі. Це залог того, що дитина з’їсть більше.

7. Намагайтесь дотримуватися режиму прийому їжі. Режим – коли їсти і режим – в якій черговості. Інколи можна заманити десертом на основну страву.

8. Інколи буває так, що дитина не хоче пробувати нове блюдо. Якщо таке трапляється, запропонуйте шматочок і попередьте, що якщо не сподобається – можна «повернути назад» на серветку і викинути. Або запропонуйте приготувати нове блюдо разом.

9. Не просіть (не благайте) дитину: «Ну поїж!». Якщо дитина не хоче, перепитайте чи впевнена вона і просо заберіть тарілку.

Дитячий практичний психолог
Анна Луньова

МЕТОД “Я-ПОВІДОМЛЕНЬ”

ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ КОНТАКТУ З ДИТИНОЮ І ДОРОСЛИМИ

d18f-d181d0bed0bed0b1d189d0b5d0bdd0b8d18

Підходячи до будинку, ви зустрічаєте власного сина: лице вимазане, гудзик відірваний, сорочка вилізла з штанів. Перехожі озираються, усміхаються, вам же неприємний вид сина і трохи соромно перед сусідами. Однак дитина нічого не помічає, він чудово провів час, а зараз радий зустрічі з вами.
Малюк з ентузіазмом катає по підлозі свою машинку. Ви поспішаєте на роботу, син заважає, плутається під ногами, одним словом, дратує вас.
Підліток знову включив магнітофон «на повну катушку». Вам це страшно докучає.

Отже, що ж робити в подібних випадках, а саме, коли батьків переповнюють емоції?

Якщо дитина викликає у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їй про це.

Почуття, особливо якщо вони негативні і сильні, ні в якому разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без труднощів «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «проривається» і виливається в різкі слова або дії.

Як же сказати про свої почуття дитині, щоб це не було руйнівно ні для неї, ні для вас?

Коли ви говорите про свої почуття дитині, говоріть від ПЕРШОЇ ОСОБИ. Повідомте ПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄ переживання, а не про неї, не про її поведінку.

Повернемося до наших прикладів і спробуємо, застосовуючи правила 5 і 6, сконструювати відповіді батьків. Вони можуть бути такими:

Я не люблю, коли діти ходять розпатланим, і мені соромно від поглядів сусідів.
Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.
Мене дуже втомлює гучна музика.

Зауважте, всі ці пропозиції містять займенники я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я-повідомленнями».

Хто-небудь з батьків міг би сказати інакше:

Ну що в тебе за вигляд?
Перестань тут повзати, ти мені заважаєш.
Ти не міг би тихіше?

У таких висловлюваннях використовуються слова ти, тебе, тобі. Їх можна назвати Ти-повідомленнями»

На перший погляд різниця між «Я-» і «Ти-повідомленнями» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.

Адже кожне «Ти-повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику в сторону дитини.

Ось типовий діалог:

Коли ти нарешті почнеш прибирати свою кімнату ?! (Звинувачення.)
– Ну вистачить, тат. Зрештою, це моя кімната!
– Як ти зі мною розмовляєш ?! (Засудження, загроза.)
– А що я такого сказав?

«Я-повідомлення» має ряд переваг в порівнянні з «Ти-повідомленням».

Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ми чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість миру – війна.
«Я-повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати нас, батьків. Нерідко ми закриваємося від дітей бронею «авторитета», який намагаємося підтримувати будь-що. Ми носимо маску «вихователя» і боїмося її хоча б на мить підняти. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати. Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж – робить дорослого ближчим.
Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати: дорослі їм довіряють, і вони теж можуть довіритися.

Ось лист однієї мами, яка запитує, чи правильно вона вчинила.

«Ми розійшлися з чоловіком, коли синові було шість років. Зараз йому одинадцять, і він став глибоко, свідомо, але більше в собі, сумувати за батьком. Якось вирвалося у нього: “З татом я пішов би в кіно, а з тобою не хочеться”. Одного разу, коли син прямо сказав, що йому нудно й сумно, я сказала йому: “Так, синку, тобі дуже сумно, напевно, від того, що немає у нас тата. Та й мені невесело. Був би у тебе тато, у мене чоловік, було б нам жити набагато цікавіше”. Сина як прорвало: притулився до мого плеча, полилися тихі гіркі сльози.

Поплакала нишком і я. Але нам обом стало легше. Я довго думала про цей день і десь в глибині душі розуміла, що зробила правильно. Чи не правда?”

Мама інтуїтивно знайшла правильні слова, сказала хлопчикові про його переживання, а також розповіла про своє ( «Я-повідомлення»). І те, що обом стало легше, що мама і син стали ближче один до одного, – найкращий доказ дієвості цих методів. Діти дуже швидко засвоюють від батьків манеру спілкування. Це стосується і «Я-повідомлення».

І останнє, висловлюючи своє почуття без наказу або догани, ми залишаємо за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді – дивно – вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Навчитися посилати «Я-повідомлення» непросто. Потрібні тренування, і на перших порах важко буде уникати помилок. Одна з них полягає в тому, що іноді, почавши з «Я-повідомлення», батьки закінчують фразу «Ти-повідомленням».

Наприклад: «Мені не подобається, що ти така неакуратна!» Або «Мене дратує це твоє пхикання!»

Уникнути цієї помилки можна, якщо використовувати безособові фрази, безособові займенники, узагальнюючі слова. Наприклад:

Мені не подобається, коли за стіл сідають з брудними руками.
– Мене дратує, коли діти скиглять.

Наступна помилка викликана острахом висловити почуття справжньої сили.

Наприклад, якщо ви приходите в жах побачивши сина, який б’є по голові кубиком свого молодшого братика, то у вашому вигуку слід висловити силу цього почуття. Фраза: «Мені не подобається, коли хлопчики так роблять», – тут ніяк не підходить, дитина відчує фальш.

Ю .Б Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?“

ЯКЩО МАЛЮК ГОВОРИТЬ ПОГАНІ СЛОВА

d0bfd0bbd0bed185d0b8d0b5-d181d0bbd0bed0b

Маленькі діти впитують інформацію, як губки. Дуже часто серед цієї інформації попадаються не зовсім пристойні слова і вирази, які слід було б пропустити повз вуха. Але дитина саме їх і запам’ятовує краще всього, та й потім з великим задоволенням відтворює. Отже, що ж робити, якщо дитина лається? І чого робити не варто?

Якщо малюк у віці до 3-х років говорить погане слово/слова

1. В першу чергу запитайте дитину, де вона почула це слово. Тільки зробіть це абсолютно спокійно, неупереджено, не показуючи малюкові своєї емоційної реакції. Може бути таке, що дитина чула зовсім інше слово, яке зовсім не є лайкою, але перекрутила його на свою дитячу мову, і вийшло щось непристойне.

2. Прослідкуйте за манерою спілкування в своїй сім’ї. Якщо хтось із вас вживає лайки в розмові, тоді несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів … Не допоможуть навіть такі вмовляння, що ці слова можуть вживати тільки дорослі, а діткам поки не можна. У такому випадку дитина робить закономірний висновок: оскільки лаятися можна тільки дорослим, значить, якщо я лаюся – я дорослий. Тоді малюк буде лаятися, щоб здаватися дорослим.

3. Знайдіть джерело, від якого малюк чує такі слова і, якщо є можливість, постарайтеся це джерело “знешкодити” (обмежте спілкування, попросіть стримуватися при дитині).

4. Ви можете спробувати розповісти дитині, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова, що вам не подобається, коли люди говорять так. Але ваші переконання з великою ймовірністю ні до чого не приведуть. Хоча сказати це дитині все-таки варто.

5. Не акцентуйте увагу на висловлюваннях дитини. Ні в якому разі не смійтеся (інакше ви покажете дитині, що погане слово вас веселить, і дитина буде продовжувати його вживати, щоб насмішити вас). Не сваріть дитину, не соромте її (адже таким чином ви покажете дитині значимість того, що він вимовив це слово, а це викличе у нього бажання ще і ще говорити такі слова, щоб знову і знову викликати реакцію у мами). Взагалі не варто дуже емоційно реагувати, щоб не акцентувати на цьому увагу. Просто зробіть вигляд, що цього слова малюк взагалі не вимовляє. Якщо не звертати увагу, то через день-два дитина сама забуде це слово.

Діти, котрим більше трьох років (вік вказано приблизно, оскільки кожна дитина розвивається своїми темпами) вже усвідомлено використовують лайку.

Як і в попередньому випадку обмежте спілкування дитини з джерелом лайок
Слідкуйте за спілкуванням в сім’ї
Не акцентуйте увагу зайвий раз, якщо дитина сама не помітила, як вимовила непристойний епітет, але старшим діткам слід обов’язково показати своє ставлення до таких слів.
Можливо, дитина таким чином хоче привернути вашу увагу, або продемонструвати свою силу. У такому разі не давайте емоційної реакції, щоб показати дитині, що на вас не діє такий спосіб привертання уваги, що ви не вважаєте лихослів’я проявом сили. Залишайтеся спокійними.

Але буває, що ці способи вже не діють. В такому випадку:

Грамотно продемонструйте своє неприйняття непристойних виразів. Для цього використовуйте такі фрази: “Мені не подобаються такі слова”, “У нас в сім’ї так не говорять”, “Мені неприємно чути такі слова”, “Ці слова говорити непристойно, вони можуть образити людину”. Пам’ятайте, що інтонація повинна бути абсолютно спокійною.
Якщо малюк все-таки продовжує, можна застосувати більш хитрий спосіб. Але вдаватися до нього варто тільки в крайньому випадку, коли інші методи зовсім не діють. Дозвольте дитині лаятися (оскільки заборонений плід солодкий), але тільки в певному місці. Наприклад, запропонуйте говорити погані слова тільки біля сміттєвого відра, або в туалеті. Можна виділити окрему чашку, в яку дитина може вимовити все непристойні слова (тільки пити потім з цієї чашки не варто), або відвезти дитину в поле/в ліс, і нехай там говорить всі лайки, які знає. А ви в цей час зберігайте спокій і не показуйте дитині свої емоції.
Можна вдатися до хитрощів, але зауважте, що деякі діти настільки кмітливі, що таким способом ви нічого не досягнете. Тому спочатку проаналізуйте, підійде це вашому малюку, чи ні. Ітак, скажіть дитині, що говоріння поганих слів – це хвороба, котру потрібно лікувати узваром із спеціальних трав. Підіть разом з малюком у аптеку і купіть лікарські трави, причому чим складніша назва буде, тим краще. Можете придбати череду, чебрець, звіробій, тисячолистник… Вдома разом з малечею зваріть чудо-зілля. Використайте невелику кількість трав, додайте меду, кілька крапель сиропу від кашлю (для більшої переконливості). Давайте малюку по 3 чайні ложки цього “зілля” 3 рази в день. За 2-3 дні хвороба покине вас. Тільки не дивуйтесь, якщо через деякий час малеча попросить напоїти таким зіллям ще й тата, чи дідуся.

Буває, що дитина сказала непристойне слово при сторонніх

Спокійно вибачтеся за малюка.
Далі швидко змініть тему, щоб ніхто не встиг відреагувати на висловлювання вашої дитини.
Також збережіть спокій.
Потім удома наодинці з дитиною проговоріть свою позицію з приводу лайливих слів.

Дитячий психолог
Ольга Крамаревич

ЗУПИНИ БУЛІНГп

53813350_1517990798335522_20031603988234

20 ВИСЛОВЛЮВАНЬ

Ю.Б. ГІППЕНРЕЙТЕР ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Гіппенрейтер Юлія Борисівна — відомий психолог, талановитий педагог, професор, автор безлічі книг і посібників по вихованню дітей. Вона — просто унікальна жінка! Крім того, що Юлія Борисівна є фахівцем високого рівня, вона ще й майстер слова. Настільки просто, доступно, зрозуміло пояснює вона батькам деякі не зовсім прості теми в дитячій психології. А головне, у неї це виходить дуже дохідливо! Її книги можна сміливо вважати настільними книгами для батьків.

Слова автора зачіпають за живе і змушують нас, батьків, працювати над взаєминами, а не просто чекати, що все налагодиться. Ми пропонуємо вам 20 відмінних висловлювань Юлії Борисівни, які можна цілком вважати порадами по вихованню дітей. Кожна з цих фраз несе в собі дуже глибокий зміст, над яким варто задуматися.

Ці поради не завадить роздрукувати і повісити на видному місці, щоб можна було переглядати їх кожен день.

Непослушание – единственное, что ребенок может противопоставить неправильному обращению с ним.
“Проблемные”, “трудные”, “непослушные” и “невозможные” дети, так же, как и дети “с комплексами”, “забитые” или “несчастные” — всегда результат неправильно сложившихся отношений в семье.
Безусловно принимать ребенка — значит любить его не за то, что он красивый, умный, способный, отличник, помощник и так далее, а просто так, просто за то, что он есть!
…чем больше ребенка ругают, тем хуже он становится. Почему же так происходит? А потому, что воспитание ребенка — это вовсе не дрессура. Родители существуют не для того, чтобы вырабатывать у детей условные рефлексы.
Чем чаще родители раздражаются на ребенка, одергивают, критикуют его, тем быстрее он приходит к обобщению: “Меня не любят”.
…дисциплина не до, а после установления добрых отношений, и только на базе их.
Не вмешивайтесь в дело, которым занят ребенок, если он не просит помощи. Своим невмешательством вы будете сообщать ему: “С тобой все в порядке! Ты, конечно, справишься!”… Другое дело, если он натолкнулся на серьезную трудность, которую не может преодолеть. Тогда позиция невмешательства не годится, она может принести только вред.
Если ребенку трудно и он готов принять вашу помощь, обязательно помогите ему. При этом возьмите на себя только то, что он не может выполнить сам, остальное предоставьте делать ему самому; по мере освоения ребенком новых действий постепенно передавайте их ему.
Личность и способности ребенка развиваются только в той деятельности, которой он занимается по собственному желанию и с интересом.
Подростковая мода подобна ветрянке — многие ребята ее подхватывают и переносят в более или менее серьезной форме, а через пару лет сами же улыбаются, оглядываясь назад. Но не дай Бог родителям в это время войти в затяжной конфликт со своим сыном или дочерью.
Позволяйте вашему ребенку встречаться с отрицательными последствиями своих действий (или своего бездействия). Только тогда он будет взрослеть и становиться «сознательным”.
Посеешь поступок — пожнешь привычку, посеешь привычку — пожнешь характер, посеешь характер — пожнешь судьбу!
Можно выражать свое недовольство отдельными действиями ребенка, но не ребенком в целом. Можно осуждать действия ребенка, но, не его чувства. Недовольство действиями ребенка не должно быть систематическим, иначе оно перерастет в непринятие его.
Нежелательное поведение ребенка есть нормальная реакция на ненормальные условия жизни.
Строгая мама эмоционально отгорожена от ребенка, по крайней мере, он так чувствует.
Дайте ребенку быть самим собой. Не подталкивайте его все время. Не учите его. Не читайте ему нотаций. Не пытайтесь его превозносить. Не заставляйте его делать что бы то ни было!
Разве не менее известно, что наблюдение за ходом собственной деятельности мешает этой деятельности, а то и вовсе ее разрушает? Следя за почерком, мы можем потерять мысль; стараясь читать с выражением — перестать понимать текст.
Самопознание и самовоспитание — это первый долг родителей и учителей, если они претендуют на воспитание ребенка. Без этой личностной работы они, вместо того, чтобы вводить ребенка в культуру, нагружают его собственными проблемами.
Во всех случаях, когда ребенок расстроен, обижен, потерпел неудачу, когда ему больно, стыдно, страшно, когда с ним обошлись грубо или несправедливо и даже когда он очень устал, первое, что нужно сделать — это дать ему понять, что вы знаете о его переживании (или состоянии), “слышите” его.
Не требуйте от ребенка невозможного или трудновыполнимого. Вместо этого посмотрите, что вы можете изменить в окружающей обстановке.

ПЕРШИЙ ПОХІД ДО СТОМАТОЛОГА.

13 ПОРАД ДЛЯ БАТЬКІВ, ЯК НЕ ЗЛЯКАТИ МАЛЮКА

d0b4d0b8d182d0b8d0bdd0b0-d0b4d0be-d181d1

Часто похід до стоматолога для дитини і її батьків стає майже нереальним завданням. Малюк плаче, не хоче відкривати ротик, не дозволяє ні подивитись ні полікувати зуб. І ніякі вмовляння не допомагають. Діти, котрі ще ні разу не були у стоматолога і не знають, хто це такий, його не бояться. Страх з’являється потім, після невдалого візиту, або якщо батьки самі вселили в дитину цей страх. Як же зробити, щоб після першого візиту до стоматолога малюк вийшов задоволений?

1. Не лякайте дитину стоматологом! Так само, як і будь-яким іншим лікарем, якщо звичайно не хочете, щоб малюк боявся лікарів і не підпускав їх до себе. Лякаючи малюка візитом до стоматолога, лікаря, уколами і т.п. ми самі собі створюємо проблеми на майбутнє. Після таких наших залякувань, дитина не захоче відвідувати лікарів, буде плакати і влаштовувати істерики перед візитом, а ми будемо нервуватися і зриватися на дитині.

2. Дитина, яка ще не була у стоматолога, його не боїться. Якщо мама боїться стоматолога, або якщо вона починає переживати за малюка, за його поведінку, то ці переживання передаються дитині. Тому не перетворюйте похід до стоматолога у щось надзвичайне. Нехай це буде звична справа, нічого особливого, так ніби ви ідете до магазину. якщо мама не може справитися з емоціями, нехай з малюком сходить хтось інший (тато, бабуся і т.п.)

3. Розкажіть дитині, хто такий стоматолог і що він робить. Дитина повинна знати, куди її ведуть, і що будуть робити. Не обманюйте, але і не використовуйте складних, незрозумілих, лякаючих слів. Див пункт 6 і 7.

4. Знайдіть хорошого лікаря, який вміє працювати з дітьми. Такий спеціаліст знає як знайти підхід до дитини, як не злякати її.

5. Пограйтеся вдома у стоматолога і пацієнта (якщо дитина вже грається і зрозуміє). Продемонструйте у грі всі маніпуляції, які потрібно буде зробити у лікаря, які він буде робити з малюком. Сядьте у крісло, відкрийте рот, використайте палички для імітації бормашини і т.п.

6. Не використовуйте слів, які можуть налякати дитину. Забудьте фрази: “НЕ БІЙСЯ!” “ЦЕ НЕ СТРАШНО”, “ТОБІ НІЧОГО НЕ РОБИТИМУТЬ, А ТІЛЬКИ ПОДИВЛЯТЬСЯ” (зазвичай, стоматолог хоч щось, але робить, торкається до зубів спеціальним інструментом, використовує дзеркальце і т.п., а дитина уже сприймає: мама мене обманула), “БОЛЯЧЕ НЕ БУДЕ!” В таких фразах НЕ не сприймається, а дитина починає запідозрювати щось неладне.

7. Замініть звичні для стоматолога слова іншими. Укол = побризкати водичкою, заморозити зубчик, щоб не болів. Сверлити = диринчати, виганяти червячка із зуба. Ставити пломбу = заліпити жуйкою нірку червячка. І тому подібне.

8. Ідіть до лікаря в таку пору доби, коли дитина виспана, сита і задоволена.

9. Якщо планується профілактичний огляд, то вашого спокою, розповіді і гри у стоматолога буде достатньо. На прийомі ведіть себе спокійно, як звичайно, так ніби нічого незвичного не відбувається. Не намагайтеся приділити дитині більше уваги, турботи, ласки, щоб не загострити увагу її на цьому.

Якщо ж ви ідете до стоматолога, коли зубчик уже болить, то окрім вищезгаданих рекомендацій

Варто розповісти дитині казочку про те, як червячок поїв зубчик, насмітив у ньому, а лікар врятує його, побризкає водичкою, щоб зубчик не болів, вимете сміттячко і закриє нірку спеціальною жуйкою. Тобто лікар повинен виступити в ролі такого собі супер-героя, який рятує хворий зубчик. Таку казочку можете придумати самі. А можете прочитати дитині про дідка Карієса.
Не обманювати, що не буде боляче, краще сказати, що буде трохи неприємно, але терпимо. Переконайте малюка, що навіть якщо трішки заболить, то він все зможе витримати.
Можна заздалегідь домовитися з лікарем, і підготувати маленький подаруночок дитині. Нехай його вручить сам лікар за мужність і гарну поведінку в кріслі. Але нехай це буде звичайна маленька машинка чи лялька, а не велика іграшка, яку дитина дуже хоче. Оскільки з кожним наступним візитом до лікаря, дитина почне вимагати все більше і більше.
Можна продемонструвати дитині свій приклад. Завітавши до стоматолога, сядьте в крісло спочатку ви, нехай вам подивляться зуби, щоб малюк бачив, як це і що саме роблять. Намагайтеся проявляти позитивні емоції і бути дуже спокійним.
І останнє, водіть дитину до лікаря частіше, щоб для неї це була звична регулярна процедура. Тоді і лікування буде безболісним і страху не буде.

Дитячий практичний психолог
Ольга Крамаревич

50401039_1947725652190656_53295013771670

изображение_viber_2021-11-23_16-04-32-145.jpg

«Усвідомлене батьківство»

Ми працюємо заради того, аби кожна дитина в Україні почувалася щасливою і в безпеці.

Дуже часто ми нарікаємо на погану поведінку наших дітей, з болем розповідаємо про те, як багато сил вкладаємо в їх виховання, а результату практично немає і подяки чекати не доводиться. Що ж не так? У чому справжня проблема? В цій публікації ви знайдете практичні поради, які, допоможуть вам у вихованні ваших найкращих дітей на світі.

Брошура "Змінюючи життя: виховуємо дітей без покарання"

https://childfund.org.ua/.../books.../IDP_parenting_2017.pdf

Рекомендації для батьків та дітей щодо спілкування. Ці матеріали допоможуть розібратися що таке комунікація, якою вона може бути, як інформація може спотворюватися в ході спілкування тощо.

Брошура "Спілкування в радість"

https://childfund.org.ua/.../IDP_Communication_for...

Ця брошура допоможе батькам розпізнати джерела стресу, який може заважати їм бути хорошими батьками. Тут знаходяться вказівки, як справлятися з труднощами. Порадник також допоможе батькам краще зрозуміти почуття дітей.

Стрес: порадник для батьків

https://childfund.org.ua/publi.../stres-poradnik-dlia-batkiv

Матеріали з сайту Український фонд "Благополуччя дітей"

https://childfund.org.ua/

Усі різні – усі рівні!

Дитячий садок для дитини – це не лише знання, а й спілкування, дружба, спільно проведений час. Від того, чи зможе дитина з ООП стати частиною колективу, залежить її майбутня успішна інтеграція в соціум.

Дітей не завжди потрібно готувати до появи дитини з ООП, адже в дошкільному віці вони здебільшого приязні й майже не помічають відмінностей одне одного, тому охоче будують дружні стосунки. У них ще немає досвіду оцінювальних суджень: “інакшість” здебільшого викликає у дітей цікавість, а не страх.

Цікавість потрібно задовольняти – пояснювати, чому деякі люди пересуваються на інвалідному візку, мовою жестів, слуховими апаратами. Чому деякі діти уникають прямого погляду в очі чи не одразу відповідають на запитання.

Діти з інвалідністю, які відвідують звичайні дитячі садочки та більше спілкуються з нормотиповими однолітками мають вищі показники соціальної підтримки і значно більше друзів. Всі вихованці інклюзивних груп демонструють вищий рівень успішності, розвитку й соціалізації в порівнянні з вихованцями, що навчаються за програмами спеціальної освіти.